.
 
Наша адреса: 61106, м. Харків, вул. Роганська, 17

Есе

«Моя педагогічна філософія»
Вічним законом нехай буде:
вчити і вчитися всьому через приклади,
 повчання і застосування на ділі
Ян Коменський
      У кожної людини на певному етапі життя виникає питання «Ким же мені бути?». З раннього дитинства я над цим не замислювалась. Але з перших днів навчання у школі я захопилась її чарівним світом навчання, виховання, музичного та спортивного життя. Я любила читати книжки, слухати класичну та естрадну музику, вчити напам’ять вірші, писати твори, ділитися своїми враженнями з друзями. Я дуже любила своїх вчителів. Мене постійно вражали їх глибокі знання: здавалось, що вони знають все на світі. Не було жодного запитання, на яке б вони не змогли відповісти. Мені дуже хотілося стати такими, як мої вчителі. Я любила поезію, особливо вірші про природу. Пам’ятаю, з яким задоволенням і нетерпінням чекала екзамену з літератури  у випускному класі. Пам’ятаю своїх вчителів з біології та хімії: інтелігентні, суворі, вимогливі, а разом з тим – зі щирими і добрими очима. Мені дуже хотілося бути схожою на них: сіяти в людських душах цінне, прекрасне, вічне. Школа була моїм великим світом, моїм життям, і я все більше відчувала, що іншого життя для себе не уявляю. На моє запитання – як стати такими, як вони, вчителі відповідали, що не треба ставати такою, як є хтось, що я маю бути лише собою, такою, як я є і у мене все вийде.
       Коли я вступила до Харківського державного університету на біологічний факультет, і вчителі, і друзі були здивовані, вони вважали, що я мала обрати філологію. Але природничі науки мені подобались не менше, ніж література.
        Тепер я багато років працюю у школі. Без школи, як і раніше, життя не уявляю. Навчаю дітей із задоволенням, і з неменшим задоволенням навчаюся сама.    
     Моя робота визначає всю мою сутність і все моє життя. Це зовсім інший вимір часу – навчальними роками, семестрами, уроками, перервами, – і так уже тридцять перший рік... «Школа — виноградник, де вчитель покликаний діяти виконавче і плідно. Ці і подібні думки, які завжди близькі вчителеві і постійно витають перед його розумовим зором, підтримують у ньому веселість і бадьорість, зберігають йому мужність і спокій, якщо випали йому на долю невдячність і невизнання. Без таких думок, безсумнівно, не може бути постійно щасливого шкільного вчителя», писав А.Дістєрвег.
       Всі роки моєї роботи - це роки пошуків, роздумів, розчарувань, коливань, відкриттів. Розумію, що потрібно ще багато зробити. Треба поглиблювати знання в педагогіці, освоювати нові програми, вивчати нову техніку, читати енциклопедії, довідники, керівництво, здатне впливати на свідомість учнів.
У цій різноманітності точок зору, позицій, підходів важливо вибрати потрібне для себе, вибирати власну позицію. І я досі пізнаю світ. Вчуся весь час і розумію, що вчительська праця дуже цінна, клопітка, виснажлива.
Але професія вчителя вічна, її ніхто не зможе замінити. Адже саме він сіє те перше зернятко знань в дитину, яка в майбутньому стане Людиною. Учень буде завжди пам’ятати того, хто посіяв зернятка знань в його людській душі і свідомості.
       За довгі роки роботи заклала багато «цеглинок» в «будиночки» дитячих сердець. Не маю за мету себе рекламувати. А найбільшим щастям для мене є досягнення моїх учнів, їх життя і відчуття того, що ти допомогла становленню Людини. Це прекрасно, коли вчитель може бути порадником, провідником
і володарем скарбниці знань.
       Я – Учитель і я цим пишаюсь.